Игроки - Kyiv

Чудовий стікер,прошу Адмін затвердити його.

https://grandgames.net/craft/info/cat1 Новий стікер!

Купила квиток у @lanakrow .Дякую!

Акція"Подарунки для всіх" перші 5 хто вирішить і напише в коментарях під місією #подарунокдлямене отримає сюрприз

Пропоную усім іменинникам дарувати цей стікер!

Що сказати,просто милота!

Магическое зелье 264a04ad3113bf7 лишилось одне,але не для моїх друзів,бо вони вже мають чарівне зілля

Квиток купила 60 продала усі товари за 154.Все завдяки рицепту на піч.

Підписуйтеся на паблік Собаки.Багато милого та цікавого. https://grandgames.net/public/sobaki

Дорогий Адмін!Я пропоную ввести нову гру морський бій з комп'ютером або з другом чи знайомим онлайн(мається на увазі зареєсровані користувачі).Всі хто згоден з моєю ідеєю ставте лайк або пишіть в коментарях +

Дякую усім за увагу,і за те що моя історія в актуальних найкращих постах!

У меня был маленький рыжий кот Митусь; друг привел нам молодого овчарика. Котик потер лапки: ему наконец-то подарили собачку. Дальше кот издевался над псом, как «дед» над новобранцем. Пес подходит к миске — между его лап туда подходит кот, снимает пробу, выедает вкусные кусочки, потом пускает мелкого. Кот выучил пса командам: на «мяу» надо было подойти и сесть. Но один просчет Митусь все-таки совершил: он приучил новобранца к своему лотку. Пес оказался способным учеником. Одна беда — в тесном туалете, где стоял лоток, развернуться овчарке было трудно. Поэтому пес подходил к лотку задом. И так как на хвосте глаз нет, не замечал, свободен лоток — или там сидит кто-то рыжий. Кота неоднократно смывало селевыми потоками. #истории

В мене раз приз видало і все,а далі і через 10 годин не видавало

Яванское яблоко (восковое яблоко, королевское яблоко, фрукт-колокольчик) – вечнозелёное тропическое дерево из семейства Миртовых высотой 5–15 м. Прародиной яванского яблока считают Малайский архипелаг, Анданамские и Никобарские острова. С давних времён культивируется в Таиланде, Вьетнаме, Камбодже, Лаосе, Индии, Тайване, на Филлипинах и Нидерландских Антильских островах (Аруба, Кюрасао, Бонайре).

Плоды яванского яблока небольшие, около 4–6 см в длину, имеют грушевидную форму. Кожица нежная и блестящая, с восковым налётом. Цвет варьируется от зеленовато-белого до ярко-красного. Мякоть плодов белая, хрустящая, с 1­–2 семенами. Вкус – с лёгкой кислинкой и мягким ароматом.

Зеленоватые плоды яванского яблока едят с солью, варят, как соус, тушат с другими фруктами. Розовые и красные плоды более сочные, их употребляют в свежем виде, готовят компоты, ароматные джемы, добавляют в сладкие блюда.#истории

Монстера деликатесная (монстера привлекательная) – цветущее растение родом из тропических влажных лесов Мексики, Гватемалы, Панамы и Коста-Рики. В настоящее время возделывается во многих регионах с тропическим климатом: Гавайи, Австралия, Сейшелы, остров Вознесения.

Монстера деликатесная – быстрорастущая травянистая лиана, в естественных условиях достигающая 9 метров в высоту. Это растение достаточно известно, так как часто используется для озеленения интерьера частных домов и офисов по всему миру. Однако в закрытых помещениях монстера практически никогда не цветёт и не плодоносит.

Плод монстеры деликатесной представляет собой своеобразный зеленоватый початок, покрытый твёрдыми шестиугольными чешуйками. Время созревания плода составляет 10–12 месяцев! Сочная мякоть имеет бананово-ананасный вкус и текстуру ананаса. Незрелые плоды могут вызвать раздражение горла, поскольку содержат высокий процент оксалата кальция.

Зрелый плод – настоящий деликатес. Известно, что принцесса Изабелла Браганса, дочь императора Бразилии Педру II, считала плоды монстеры лучшими из известных ей фруктов.#истории

Сантол – вечнозелёное быстрорастущее плодовое дерево семейства Мелиевые высотой 15–45 м, широко культивируется в странах Юго-Восточной Азии. Родина сантола – Вьетнам, Камбоджа, Южный Лаос и Малайский полуостров. Оттуда он распространился в Индию, Индонезию, на Филиппины и Маврикий. В разных странах плоды дерева имеют различные названия, например, в Таиланде – гратон, в Лаосе – тонг, у кхмеров – компем рич, у сингальцев – донка, в английском языке – дикий мангостин, во французском – ложный мангостин.

Существуют две разновидности сантоловых плодов, ранее считавшиеся разными видами – с желтоватой и красной бархатистой кожицей, содержащей латекс. Плод сферической формы, его размер составляет 5–7,5 см в диаметре. Чистят фрукт с помощью ножа, но можно почистить и руками. Очищенный фрукт схож с плодом мангостина, благодаря чему и получил одно из своих названий – ложный мангостин. Мякоть плода обоих видов белая полупрозрачная и очень сочная. Крупные семена несъедобны, могут вызвать кишечные расстройства. Вкус – кислый, кисло-сладкий и сладкий, чем ближе к косточке, тем слаще мякоть.

Плоды сантола съедобны в необработанном виде. Из него также изготавливаются джемы, желе, мармелад и алкогольные напитки.#истории

Сметанное яблоко (или аннона колючая, или гравиола) – вечнозелёное дерево семейства Анноновые, высота которого достигает 7,5–9 м. Является одним из ценнейших тропических плодовых деревьев. Сметанное яблоко встречается как в диком виде, так и в культуре на Бермудских и Багамских островах, а также по всему Карибскому бассейну и от Южной Мексики до Перу и Аргентины на высоте до 1150 м над уровнем моря. Оно выращивается также в Индии, Шри-Ланке, Южном Китае, Австралии, Юго-Восточной Азии и на тихоокеанских островах.

Плоды сметанного яблока – самые крупные из всех анноновых, вес может достигать от 4,5 до 7 килограммов, а размер – от 10 до 35 см в длину и 15 см в ширину. Кожица у недозрелого плода тёмно-зелёная, по мере созревания она становится желтоватой, покрытой толстыми колючками. Мякоть кремово-белая, плотная, по виду напоминающая вату, тает во рту, как желе, и имеет кислый вкус лимонада, слегка отдавая вместе с тем земляникой. Мякоть содержит семена чёрного цвета, которые ядовиты.

Мякоть плодов сметанного яблока съедобна в свежем виде и может быть использована для десертов с добавлением сахара и небольшого количества молока или сливок. Экстракт сметанного яблока широко используется для ароматизации чая. В тропических странах широко распространено изготовление из него освежающих напитков путём выжимания его мякоти и смешивания с молоком и сахаром. Иногда сок сметанного яблока сбраживается, и получается слабоалкогольный напиток, напоминающий сидр. Он иногда подкрашивается в розовый или зелёный цвет. Из него путём добавления бренди и пряностей делают коктейли. Мякоть сметанного яблока используется для изготовления мороженого, шербетов, сиропов, тортов, желе и варенья.

Масло семян – средство для уничтожения вшей на голове. Сок зрелых плодов обладает мочегонными свойствами и используется при заболеваниях почек. Измельчённые незрелые плоды употребляются при дизентерии.#истории

Джекфрут (или канун, или индийское хлебное дерево) – вечнозелёное тропическое дерево семейства тутовых, достигающее высоты 20 м, родственник хлебного дерева. Родина джекфрута – Индия и Бангладеш. На сегодняшний день особенно широко культивируется в Юго-Восточной Азии и на Филиппинах. Кроме того, джекфрут выращивают в Кении, Уганде, Бразилии, Индии, Таиланде, на островах Океании и Шри-Ланке.

Плоды джекфрута – самые крупные из съедобных плодов, растущих на деревьях: длиной 20–110 см и диаметром до 20 см, они весят до 34 кг.

Толстая кожура джекфрута покрыта многочисленными конусообразными шипами. Молодые плоды – зелёные, при созревании становятся зелёно-жёлтыми или коричнево-жёлтыми и при постукивании издают полый звук (незрелые плоды – глухие). Внутри каждый плод разделён на большие доли, которые содержат сладкую жёлтую мякоть, состоящую из сочных скользких волокон. Мякоть приторно-сладкая, напоминает по вкусу дыню, но намного слаще её. В каждой доле находится по продолговатому светло-коричневому семени длиной 2–6 см; в одном плоде может быть до 500 семян.

Кожура и семена зрелого джекфрута издают довольно неприятный запах, похожий на запах гнилого лука. Мякоть плода, напротив, имеет нежный бананово-ананасный аромат. Все части растения, включая кожуру, содержат клейкий латекс, поэтому разделывать плод рекомендуется, смазав руки подсолнечным маслом или надев резиновые перчатки. Перезрелый плод становится коричневым и быстро портится, но в холодильнике его можно хранить 1–2 месяца.

Джекфрут широко используется в местной кулинарии, как спелый, так и незрелый. Незрелые плоды используют как овощи – их варят, жарят и тушат. Спелые плоды едят в свежем виде, из них делают салаты и десерты. Плоды джекфрута очень питательны и содержат около 40 % углеводов (крахмала) – больше, чем в хлебе. Поэтому (и из-за дешевизны) джекфрут в Индии называется «хлебом для бедных». Семена также очень питательны, их чаще всего поджаривают и едят как каштаны.#истории

Жаботикаба (джаботикаба, мирциария, бразильское виноградное дерево) – вечнозелёное медленнорастущее дерево высотой от 5 до 12 метров из семейства Миртовые.

Жаботикаба родом из тропических лесов юго-восточной Бразилии. Похожие дикорастущие виды, под общим названием «мирциария», встречаются повсюду на территории Бразилии, в Аргентине, Парагвае, Перу и Боливии. В настоящее время также выращивается в Уругвае, Колумбии, Панаме, на Кубе и Филиппинах.

Плоды жаботикабы растут прямо на стволах и крупных ветках дерева. Это явление носит название каулифлория. Плод представляет собой крупную, 3–4 см в диаметре, ягоду, очень похожую на виноград. Под толстой фиолетовой шкуркой с вяжущим вкусом, скрывается сладкая студенистая мякоть белого или розового цвета. Внутри плода имеются несъедобные косточки.

Мякоть плодов жаботикабы съедобна в свежем виде. Из них изготавливаются желе, мармелад, соки и алкогольные напитки. Отвар высушенных кожиц плодов жаботикабы в Бразилии используется как средство от астмы, диареи и дизентерии.

В Бразилии из жаботикабы делают отличное красное вино. Кожица плода слегка горькая благодаря высокому содержанию танина. Её используют для окраски в глубокий красный цвет джемов, желе и вин. Жаботикаба в коммерческих масштабах выращивается только в Бразилии и в некоторых странах Южной Америки. Медленный рост дерева, чувствительность к заморозкам и небольшой срок хранения плодов мешает коммерческому использованию.#истории

Майже різдвяна історія В громаді власників собак всі одне одного знають. Точніше кажучи, кожний собаковласник знає всіх місцевих собак. Тому, що гуляюючи зі своїми собаками принаймні двічі на день влітку, восени, зимою та весною, ти рано чи пізно побачиш всіх тих, хто незважаючи на погоду, гуляє своїх собак поруч. Можливо, ти навіть знатимеш вік, ветеринара та дієту кожної зустрічної собаки. Тому, що тобі кортить поділитися своїм, і порівняти як у інших.
Тому, Людмила відразу помітила самотню собаку, що з’явилась на районі прохолодного жовтневого київського ранку. Собака радо підбігла до двох людмилиних собак познайомитися, без страху наблизилася до Людмили. Було помітно, що собака виросла не на вулиці. Скоріше за все, її брали як справжню вівчарку, але коли виріс метис, люди просто виставили її на вулицю. Людмила поділилася кормом, який мала при собі (а хто з собачників не має?), приголубила. Але додому забрати не змогла, там вже дві великі собаки, маленька донька та чоловік.
Собака прибилася до двірників, вони її також підгодовували. Минуло близько два місяці. Одного разу в грудні Людмила побачила, як навколо собаки бігає табун псів. Було зрозуміло, що почався гон, було потрібно терміново забирати собаку з вулиці та стерилізувати.
Людмила пошукала на зоозахисних форумах у волонтерів інформацію про те, де краще зробити операцію і де є можливість залишити собаку на стаціонарі до зняття швів, потім спіймала собаку і відвезла її до ветеринарної лікарні. Людмила слідкувала за розвитком подій впродовж довгих пяти днів і не помітила як прикипіла до собаки. Назвала Даною і вирішила забрати і знайти їй відповідальних господарів. Дома, на диво, дитина і домашні собаки – німецька вівчарка та золотистий ретривер – уподобали Дану, і чоловік погодився, що собаку потрібно прилаштувати, а не лишати на вулиці, де багато небезпек.
Людмила викупала Дану, згодувала їй мікстури з ветлікарні. Потім зробила комплексне щеплення, щоб собака була захищена від вірусних хвороб. З трьома великими собаками складнувато, але власні собаки щедро ділилися кормом з гостею, чоловік допоміг вигулювати, навіть мала донька зрозуміла серйозність ситуації. А Дана виявилася слухняною, навіть делікатною. В туалет ходила лише на вулиці, спала у кімнаті поруч з ретривером та вівчаркою.
Щоб знайти домівку для собаки, потрібно якомога ширше розповсюдити про неї інформацію. Тому Людмила, не гаячи часу, завішала усі можливі сайти та соцмережі в інтернеті оголошеннями про Дану. Менше ніж за тиждень Людмилі написали, що зацікавилися собакою і попросили про зустріч.
Гостей Людмила та Дана зустріли вдома. Були ще присутні дочка, ретривер та вівчарка. Чоловік Людмили був на роботі. З боку нової родини Дани приїхали дідусь, батько, мати и дитинка. Бабусі не було, бо поралась по хазяйству. Лише побачивши Дану, гості вигукнули: «Так це ж наш Джек!». Виявилось, що у них жив дуже схожий песик, і це, мабуть, доля знайти саме таку собаку. Захотіли забрати у той самий день.
Новорічні свята Дана зустрічала вже в новій домівці.#истории

Чупакабрик та Оленка В середині січня цього року киянка Олена Суворова завітала до притулку для тварин. Як волонтер, вона привезла туди харч і збиралася вигуляти підшефних собак. Поки шукала «своїх», відчинила двері однієї зачиненої для відвідувачі кімнати, і побачила не собаку, а нещастя. Воно сиділо біля розбитого вікна у кімнаті з малими цуциками та котенятами. Олена підійшла роздивитися, а нещастя відразу почало шкіритися та гарчати. Виявилося, що то таки собака, і просиділа вона в тій кімнаті більше року, а скільки років вона вже не довіряє людям, невідомо. Майже без шерсті, сліпий, брудний та дикий пес не підпускав до себе нікого. Покусав працівника притулку, після чого його заховали від публіки, підселивши до малечі.
Незрозуміло, чому Олена обрала його, але знайшла переноску, засунула дичка в неї і повезла додому. Вдома смерючу тваринку Олена понесла до ванної. Під теплим струменем води після собачого шампуня, песик розслабився. Під теплим феном став хитати хвостиком. Коли тепле, чисте тільце загорнули в рушничок і понесли в кімнату, лизнув долоню.
Олена назвала собаку Чупакабриком і відразу ж почала шукати песику постійний дім. Написала оголошення, розповіла за яких обставин з’явився у неї Чупакабра, розмістила фотографію на всіх можливих соціальних мережах, попросила про перепост у всіх зоозахисних групах, відкрила тему, присвячену песику, на форумах. Водночас, занесла його до ветеринара, почала займатися лікуванням.
Олена намагалася проводити з Чупакабриком якомога більше часу, говорила до нього, знайомила з людьми та собаками в парках та по місту, експериментувала з меню та стрижками, регулярно оновлювала інформацию про стан справ у Чупакабрика в соціальних мережах. За такими турботами минуло 23 дні.
А тоді їй зателефонувала жінка, сказала що хоче познайомитися с песиком. Як виявилося, вона спостерігала за всією історією від самого початку на одному з зоозахисних форумів. Жінка приїхала відразу з подарунками для Чупакабрика. Знайомство пройшло добре, подарунки стали до душі, собача відразу сприйняв зовсім нову для нього людину, ліг коло неї та вже не відходив.
Нова господиня назвала собаку Чарльзом, бо побачила в ній інтелігентність, делікатність та гордість, притаманну короліській крові, і цього ж дня забрала додому. Песик, у якого спочатку не було жодного шансу знайти нових господарів, тепер живе у чудової господині, яка нічого не жалкує для свого вихованця. #истории

18 котенят водночас Анжеліка Стратійчук розповідає: «Восени цього року так сталося, що впродовж півторох місяців я доглядала 18 котенят одночасно».
Чотирьох котенят принесли до ветклініки на присипляння, і Анжеліка забрала їх до себе – разом з кицькою-мамою, яку їй позичила хазяйка під чесне слово. Ще чотири народила дика кішка в гаражі, господар якого був їм не радий. Через кілька днів знайшли чотирьох котенят в сміттєвому бачку. Зателефонували поліцейським, поліцейські зателефонували волонтерам, а волонтери зателефонували Анжеліці. Потім на території місцевого магазина знайшли двох котенят, передали їх Анжеліці, ще чотири знайшли там же згодом. Так котенят стало 18.
Кицька відразу прийняла усіх котенят. Ну, як прийняла? Для того, щоб прийняла, Анжеліка скористалася звичайним трюком досвідчених кошатників: вона натерла гарчіркою рідного котика кішки-мами, а потім цієї гарчіркою натерла чуже котеня, і підсадила кішці. І так, усіх 14. Можна просто терти рідних та чужих котенят одне об одного. Працює так само.
Малі котенята потребують їжі (її у кицьки на всіх не вистачало), регулярного стимулювання травної системи (поглажування по животику), вилизування (для гігієни) та вигрівання (щоб не околіли). Анжеліка поділила обов’язки з кицькою навпіл – вона годувала котенят, а кицька робила решту.
Ці півтора місяця для Анжеліки були важкі, безсонні. Потрібно було дочекатися, доки котенята стануть гарно їсти та активно гратися. Але вижили усі.
Усі котенята дісталися Анжеліці через зооволонтерів. Через зооволонтерів вони і пішли. Були зроблені фото, написано історію кожного котеняти, розміщені об’яви. Першими забрали рідних котенят кицьки-мами. Після того кицька-мама втратила інтерес до решти котенят, а її хазяйка попросила її віддати додому. Проблемою було пристроїти чорних котів. Але за два тижні розібрали усіх.
Анжеліці лишилися її два власних котика, які терпляче чекали закриття котячого дитячого садка на власній території впродовж цих півторох місяців. #истории

Як відправити собаку закордон На дворі стояв суворий київський квітень, коли на душі весна, а за гардеробом – зима. Переважна чоловіча більшість Марининої родини в особі чоловіка і двох синів-школярів відпросилася в найулюбленіше місце відпочинку всіх чоловіків – гараж. Повернулися змерзлі, привели з собою підлітка-дівчинку породи метис стафа. Чистенька, лагідна, довірлива і дуже активна, вона з патріотичною жовто-блакитної стрічкою на шиї стояла прив’язана до дерева. Як було її лишити саму?
Обговорили всі за і проти, назвали Ярочкою на честь самі знаєте кого і почали підшукувати цуцику гарну домівку з добрими господарями. Першою відгукнулася сусідка по дачі, яка готова була забрати, але за умови стерилізації. Марина зателефонувала до ветеринарної лікарні і дізналася, що є можливість стерилізувати щеня безкоштовно як собаку-безхатченка. Щеня записали в чергу.
Настав день Х. Марина повела дітей до школи, а Ярочка наїлася залишків дитячого сніданку – мала звичку стрибати по столу немитими лапами – і в лікарні у стерилізації відмовили, бо наркоз на повний желудок не можна. Перенесли на кілька днів пізніше.
В той же день пізно ввечорі на мобільний зателефонували. Номер був російський: «Я з приводу песика, так, знаю, що Ви у Києві. Але він мені дуже-дуже потрібний». Стерилізацію попросили не робити, оскільки забрати мали зі дня на день, до того ж «є відмінні лікарі, зроблять на місці». Марина бронь на стерилізацію не зняла. Як виявилося, не зря. Москалики зникли. На дзвінки та текстові повідомлення не відповідали.
Настав запланований день. Вранці Марина поїхала на роботу. Щеня зачинила в дитячій кімнаті, щоб уже напевно доступу до їжі не було. Дзвінок додому виявив, що собака знайшла у дітей цукерки. Повну коробку.
І тут зателефонували москалі. Домовленості в дії. Перевізника знайдено, заберуть Яру за пару днів. Терміново потрібний міжнародний паспорт. Далі була майже детективна історія з переслідуваннями потрібних людей, обов’язковими щепленнями, пошуком хто б доглянув за Ярочкою поки Марина на роботі, і в результаті паспорт було зроблено вчасно.
Далі, Яра вдало пройшла два кордони, більше дванадцяти годин дороги і зараз щаслива з люблячою сімейною парою, спить в ліжку господарів, гуляє на власному подвір’ї і радіє життю. Від часу, як її залишили на вулиці, і до моменту, як вона знайшла постійний дім, минуло 16 днів.
А до того, люди, які взяли Яру, чотири місяці шукали щеня, схоже на їхню собаку Герду, яка померла від старості та хвороби. Коли вони побачили фото Яри, то попросили їм терміново її віддати. Волонтер-зоозахисник, через яку відбулася передача, пораділа, що за щеням приїхали відразу, як вона опинилася в Москві. #истории

Пінгвін-головнокомандувач
Норвегія, 20 століття
22 серпня 2016 року сер Нільс Олаф III отримав звання бригадного генерала Норвезької королівської гвардії. Він провів огляд військ і зробив кілька зауважень. Церемонія відбувалася в Единбурзькому зоопарку, генералом був… пінгвін.
Гвардійці вперше відвідали зоопарк під час фестивалю військових оркестрів 1961 року. Норвежців особливо зацікавила колонія королівських пінгвінів, і в 1972 році лейтенант Нільс Егелієн переконав командирів взяти шефство над одним з них. Пінгвіна назвали на честь Егелієна і короля Норвегії Олафа V – Нільс Олаф. У званні віце-капрала він став офіційним символом королівської гвардії Норвегії.
Відтоді кожні відвідини гвардійцями зоопарку супроводжувалося просуванням пінгвіна по службі. Він пройшов звання сержанта, полкового сержанта і почесного полкового сержанта, в 2005 році став почесним командором, а через три роки його посвятили в лицарі. #истории

Свиня-кандидат у президенти США, 20 століття
23 серпня 1968 року вперше в історії США кандидатом в президенти висунули тварину. Свиню на прізвисько Пігасус придбав співак Філ Оукс, член Міжнародної молодіжної партії. За її допомоги ліві радикали збиралася висміяти репресивну, на їхню думку, політичну систему країни.
Програмну промову Пігасуса, яку в присутності більш ніж 200 активістів зачитував член партії Джеррі Рубін, перервала поліція. За порушення громадського порядку було заарештовано 8 осіб, в тому числі кандидат в президенти.
Пігасус повернувся на ферму і сильно набрав вагу. #истории

Пес-ветеран США, 20 століття
Від цуцика невизначеної породи в 1937 році відмовилася дівчина боцмана судна «Джордж Кемпбелл» Берегової охорони США. Екіпаж залишив його собі, назвавши Синдбадом. Пес прижився, йому оформили документи, видали уніформу і персональний гамак. Синдбад став одним з двох собак в історії американських збройних сил зі статусом військовослужбовця.
За 11 років служби в Береговій охороні Синдбад став «просоленим псом» – так англійською називають досвідчених моряків. Команда брала його з собою в припортові бари, давала сьорбнути віскі з пивом і не карала за бійки.
Разом з «Джорджем Кемпбеллом» Синдбад пережив таран німецької підводного човна і атаку літаків Люфтваффе. Капітан вірив, що пес гарантує суднові невразливість. До кінця Другої світової він отримав звання головного старшини, 6 медальних стрічок на нашийник і загальнонаціональну популярність. В 1948 році пес вийшов на пенсію і решту життя провів на маяку в Нью-Джерсі. #истории

Придворна кицька Японія, 10 століття
«Коли він сидить, припавши до землі, – це куля без ніг, що нагадує коштовний нефрит, видобутий з глибин печери. Не видаючи ані звуку, рухається мій кіт, немов чорний дракон у хмарах. Я одного разу сказав йому: “Маючи таке тіло, яким воно повинно бути, ти володієш силою інь і ян», – так в 9 столітті писав японський імператор Уда про свого чорного кота.
Через географічне розташуання японці познайомилися з кішками лише в 5-7 столітті, коли ті вже були одомашнені по всій планеті. Найбільш високопоставлена ​​кицька в історії Японії жила при дворі імператора Ітідзьо (980-1011). Її титул «головної фрейліни внутрішнього палацу» був вищим, ніж у двох найкращих придворних поетів.
Відомо, що у фрейліни був червоний нашийник з білою застібкою. Вона любила грітися під сонячними променями на веранді і гратися різнокольоровими стрічками. #истории